Тематичний напрям 6.
Управління в трансформаційній
економіці
Герцик Вера
Анатольевна,
к.э.н., доцент кафедры «Маркетинг» ВНУ им. В. Даля
Чередник Ирина
Николаевна,
студентка кафедры «Банковское дело» ВНУ им. В. Даля
КОНЦЕПЦИЯ ИННОВАЦИОННОГО МАРКЕТИНГА – НОВЫЙ
УРОВЕНЬ РАЗВИТИЯ ДЕЯТЕЛЬНОСТИ БАНКОВСКОГО УЧРЕЖДЕНИЯ
Действительно,
регулярное внедрение в производство и продвижение на рынке новых товаров,
которые обеспечивают большую степень удовлетворения потребителей, чем
традиционные, способное обеспечить и поддерживать постоянный интерес к
банковским учреждениям инноваторам.
Ученые
рассматривают понятие "инновации" с точки зрения товара и технологии.
Например, Ф. Котлер рассматривает инновацию как идею, товар или технологию,
запущенную в массовое производство и представленную на рынке, которую
потребитель воспринимает как совершенно новую ли такую, что обладает
определенными уникальными качествами [2].
Более широко
трактует инновацию [3], утверждая, что инновационным считается продукт, в том
случае, если он выведен на новый рынок; если продукт разработан банком и
является уникальным в банковской сфере; если хотя бы одно свойство данного
продукта является уникальным; если впервые на рынке представлена новая
комбинация банковских продуктов, которая представляет собой единый пакетный
продукт. В данном определении автор рассматривает продукт как следствие
совершенствования технологии производства.
С.Н Илляшенком [1], в монографии
«Организационно-экономические основы инновационного маркетинга промышленных
предприятий» доказано, что создание нового продукта, совершенствование
технологий производства или управления осуществляется с одной целью –
удовлетворения потребностей целевых потребителей и получения на этой основе
запланированной прибыли, т.е руководствуясь концепцией инновационного
маркетинга.
Под
инновационным маркетингом автор рассматривает концепцию ведения бизнеса,
которая предусматривает создание усовершенствованной или принципиально новой
продукции (изделия, технологии, услуги, управленческого решения) - инновации и
использование в процессе ее создания и распространения, усовершенствованных или
принципиально новых инновационных инструментов, форм и методов маркетинга с
целью более эффективного удовлетворения.
В соответствии с данной концепцией, С.Н
Илляшенко предлагает классифицировать маркетинговые инновации в зависимости от
составляющих комплекса маркетинга :
- инновации
в place, то есть в маркетинговых исследованиях, сегментации, позиционировании;
- инновации
в product, то есть в маркетинговой товарной политике;
- инновации
в price, то есть в маркетинговой ценовой политике;
- инновации
в promotion, то есть маркетинговой политике коммуникаций;
-
комбинирование этих составляющих маркетинговых инноваций.
Маркетинг, в
этой ситуации, обеспечивает успех рыночной деятельности банковского учреждения
ориентируя производство и сбыт на:
более полное
чем конкуренты удовлетворение существующих потребностей потребителей
посредством разного рода инноваций, поскольку представленные на рынке на
сегодняшний день не удовлетворяют потребности общества в полной мере, поэтому
нужны новые, то есть инновационные, при производстве которых эти потребности
будут учтены;
формирование
и стимулировании спроса на принципиально новые инновационные услуги, которые
предназначены для удовлетворения потребностей новым способом, а также скрытых
потребностей или новых потребностей, т.е инноваций, удовлетворяющих не только
собственные потребности, но и потребности общества.
Подытоживая
вышеизложенное, следует отметить, что концепция инновационного маркетинга поможет
украинским банковским учреждениям улучшить свою деятельность и перейти на
качественно новый уровень развития. Это позволит, с одной стороны, выйти из
того кризиса, в котором они находятся сейчас, с другой, догнать по размерам
доходов иностранные банковские учреждения и занять лидирующее положение на
рынке банковских продуктов.
1. Ілляшенко Н.С.
Організаційно-економічні засади інноваційного маркетингу промислових
підприємств: монографія / Н.С. Ілляшенко. – Суми : «Вид-во
СумДУ», 2011. – 192 c.
2. Карпенко
Н.В. Інвестиційні та інноваційні моделі інтеграції малого та великого бізнесу /
Н.В. Карпенко // Науковий вісник Полтавського університету споживчої кооперації
України. – 2007. – № 3 (25). – С. 62–66.
3. Козьменко
С. М., Васильева Т. А., Леонов С. В. Маркетинг банковских инноваций / С. М.
Козьменко, Т. А. Васильева, С. В. Леонов // Маркетинг i менеджмент iнновацiй. –
2001. - №1.-С. 13-28.
4. Титов
А.Б. Маркетинг и управление инновациями / А.Б. Титов. – СПб. : Питер, 2001. –
240 с.
Копистира Арсеній Миколайович
кандидат економічних наук, доцент
кафедра світового господарства і міжнародних економічних відносин,
Київський
національний університет імені Тараса Шевченка
КОНКУРЕНЦІЯ І КОРУПЦІЯ:
СВІТОВИЙ ДОСВІД ТА УКРАЇНА
Стаття присвячується
систематизації емпіричних досліджень у сфері визначення впливу конкуренції на
корупцію. Виділено основні риси поєднання монополізації та корупції в економіці
України.
Статья
посвящается систематизации эмпирических исследований в сфере определения
влияния конкуренции на коррупцию. Выделены основные черты сочетания
монополизации и коррупции в экономике Украины.
The article is
dedicated to systematization of empirical studies of the competition influence
on corruption. The main features of the interconnection of the monopolization
and corruption in Ukrainian economy are identified.
Ключові слова:
корупція, конкуренція, монополізація, індекс економічної свободи, відкритість,
Україна
Ключевые слова:
корупция, конкуренция,
монополизация, индекс экономической свободы, открытость, Украина
Key words:
corruption, competition, monopolization, economic freedom index, openness,
Ukraine
Конкуренція є у сучасних умовах ключовим фактором
ефективного розвитку економік країн світу. Нестача конкуренції здатна
спричинити корупцію і навпаки, що відображається на загальному рівні
економічного розвитку та зростання країни. Взаємозв’язок корупції та
конкуренції активно вивчається у науковій літературі протягом останніх двох
десятиліть (див. табл. 1). Однак такий взаємозв’язок для української економіки
проаналізований не достатньо глибоко. Систематизація висновків емпіричних
досліджень для різних країн світу та виділення основні риси поєднання
монополізації та корупції в економіці України стали основними завданнями
статті.
Корупція тісно
пов’язана з діяльністю уряду, зокрема з монополією та дискреційною владою
держслужбовців. Зокрема, ренто орієнтована поведінка останніх пов’язана зі
встановленням обмежень економічної діяльності, що є по-суті обмеженнями
конкуренції. Теоретично конкурентний ринок знижує ціну пропозиції, а отже
прибутковість для кожного окремого його учасника, що зменшує схильність
приватних підприємств до корупційних трансакцій (оскільки рента від корупційної
трансакції значно зменшується) і можливості держслужбовців для
ренто-орієнтованої поведінки (за рахунок звуження ринку корупційних послуг).
Монопольний ринок суттєво підвищує очікувану прибутковість його учасників, що
створює стимули для штучного створення такого ринку, а також для надання і
вимагання плати за входження на нього. З іншого боку, наявність високої
конкуренції на ринках з високими нормативно закріпленими стандартами якості
може сприяти хабарництву у разі недотримання певними учасниками зазначених
стандартів.
Показники
конкуренції на ринку відображають не рівень конкуренції безпосередньо, а рівень
її обмеження. До таких показників відносяться:
·
індекс
економічної свободи (розроблений Heritage Foundation і об’єднує 10 індексів
свобод: свобода підприємницької діяльності, свобода торгівлі, фіскальна свобода,
розмір уряду, монетарна свобода, свобода інвестування, фінансова свобода,
майнові права, свобода від корупції, свобода праці)[1];
·
відкритість
країни (відношення імпорту та/або експорту до ВВП)[2];
·
природна
відкритість (відкритість коригується на кількість населення країни та її
віддаленість від головних торговельних центрів, а її залишковий обсяг
характеризує торговельний режим та торгову політику країни );
·
індекс
домінування на ринку (суб’єктивний показник, що вимірює наскільки домінування
окремих фірм на ринку перешкоджає входженню на ринок нових учасників);
·
індекс
антимонопольного законодавства (показник ефективності існуючого законодавства у
виявленні анти конкурентних практик)[3];
·
кількість
років, коли країна була відкрита для міжнародної торгівлі;
·
торгова
відстань до найбільших експортерів;
·
кількість
міжнародних організацій, членом яких є країна;
·
тривалість
членства країни у міжнародних організаціях;
·
хвилини
міжнародних телефонних дзвінків на душу населення;
·
повітряні
перевезення на душу населення;
·
частка державних
субсидій у ВВП;
·
премії
паралельного валютного ринку (характеризують дохід від множинних валютних
курсів або від схем розміщення іноземної валюти);
·
забезпечення
майнових прав;
·
верховенство
закону;
·
фінансова
свобода;
·
час,
витрачений приватними фірмами на лобіювання;
·
бар’єри для
входження та виходу з ринку;
·
конкурентоспроможність
економіки.
Таблиця 1.
Результати
емпіричних досліджень з виявлення зв’язку між показниками конкуренції та
корупції
|
|
Суттєвий
прямий зв'язок
|
Суттєвий
обернений зв'язок
|
Відсутність
суттєвого зв’язку
|
|
Індекс
економічної свободи
|
[28;
39; 47]
|
[10; 14; 19; 21; 23; 23; 26; 27; 28; 29; 30; 35; 42; 44; 46; 48; 49; 53; 57]
|
|
|
Відкритість
до торгівлі
|
|
[11; 12;
13; 15; 17; 18; 22;23;24;29; 31; 34; 36; 38; 40; 50;55; 58; 59]
|
[33; 57]
|
|
Природна
відкритість
|
|
[59]
|
|
|
Індекс
домінування на ринку
|
[11]
|
|
|
|
Індекс
антимонопольного законодавства
|
[11]
|
|
|
|
Кількість
років, коли країна була відкрита для міжнародної торгівлі
|
|
[40; 51; 57]
|
|
|
Торгова
відстань до найбільших експортерів
|
|
[13]
|
|
|
Кількість
міжнародних організацій, членом яких є країна
|
|
[52]
|
|
|
Тривалість
членства країни у міжнародних організаціях
|
|
[52]
|
|
|
Хвилини
міжнародних телефонних дзвінків на душу населення
|
|
[52]
|
|
|
Повітряні
перевезення на душу населення
|
|
[52]
|
|
|
Частка
державних субсидій у ВВП
|
[12; 20]
|
|
|
|
Премії
паралельного валютного ринку
|
[41]
|
|
|
|
Забезпечення
майнових прав
|
|
[28]
|
|
|
Верховенство
закону
|
|
[28]
|
|
|
Фінансова
свобода
|
[28; 45]
|
[23; 34]
|
|
|
Час,
витрачений приватними фірмами на лобіювання
|
[32]
|
|
|
|
Бар’єри
для входження та виходу з ринку
|
[16;17]
|
[29; 56]
|
|
|
Конкурентоспроможність
економіки
|
|
[12; 54]
|
|
Джерело:
побудовано автором.
Як видно з
табл. 1, дослідження причинно-наслідкових зв’язків між показниками корупції та
одними й тими самими показниками конкуренції дає різні, іноді протилежні,
результати. Причину таких розбіжностей дослідники вбачають у різних методах
виявлення причинно-наслідкових зв’язків та у різних вибірках країн, що
використовуються при емпіричних дослідженнях. M.K. МакКадді [43]
на основі вивчення особливостей конкурентного середовища трьох економічних
систем (планового соціалізму, ринкового соціалізму та ринкового капіталізму)
довів, що такі розбіжності є закономірними, а зв'язок між конкуренцією та
корупцією характеризується квадратичною залежністю. За умов планового
соціалізму економічні свободи є жорстко обмеженими, а корупція є високою. Зі
зниженням обмежень та переходом до ринкового соціалізму корупція зростає,
оскільки створюється низка додаткових можливостей для отримання дискреційної
ренти. Однак після досягнення певного рівня економічних свобод корупція починає
швидко зменшуватись і досягає низьких показників за ринкового капіталізму однак
за умови наявності чітко і ефективно визначених державою правил гри на ринках.
Якщо ж економічні свободи розширюватимуться більше за певний доцільний рівень,
обсяг корупції знову почне зростати. Виявлення впливу конкуренції на корупцію
ускладнюється тим, що [37, р. 3-51] корупція також може впливати на конкуренцію
шляхом штучного створення монополій.
Економічне середовище України історично
характеризується високою монополізацією, яка тісно пов’язана з корупцією.
Характерною є дуже висока концентрація капіталу (відношення сумарних активів
найбагатших громадян до ВВП), яка складала у 2012 р. 38% (у країнах ЄС цей
показник коливається навколо 10%), і висока частка великого бізнесу у ВВП – 90%
(у Німеччині – 50%) [6; 8]. Протягом 2010-2011 рр. рівень монополізації істотно зростав у 29
галузях економіки, внаслідок чого монополізація українського бізнесу
збільшилася на 30% і склала у 2011 р. 64,5%, а у деяких галузях – до 83% [4; 8]. Як наслідок 10 олігархічних груп контролюють 80% економіки, а деякі
галузі монополізовані на всі 100% [5]. Зокрема важка промисловість країни
контролюється п’ятьма бізнесменами, авіаперевезення – трьома, ринок курятини –
двома, виробництво мінеральних добрив – одним [8].
Виокремити на сьогоднішній день причину та наслідок
у парі монополізація-корупція для України є неможливим, оскільки ці два явища
підтримують та підсилюють одне одного, формуючи ознаки системи. Характерними
рисами такої ситуації, на нашу думку, є:
По-перше історичні процеси формування ринкових інститутів
на початку 90-х рр. без сильної держави та громадянського суспільства означає
виникнення нескінченності можливостей для отримання диференційної ренти як
службовцями, наділеними владними повноваженнями, так і тими, хто здатен купити
вплив на службовців. А також вихідна відсутність такого інституту як
конкуренція на початку ринкових перетворень.
По-друге,
успадкована від СРСР висока монополізація економіки та концентрація
виробництва, вузька спеціалізація підприємств і географічна
обмеженість ринків [3].
По-третє, особливості приватизації як основного в Україні методу
формування ринку, коли відбувалось присвоєння державного майна колишньою партійною
номенклатурою за підтримки кримінальних структур, яке врешті зумовило фактичний
перехід державних монополій у приватні руки або під контроль окремих
держслужбовців чи пов’язаних з ними осіб без зміни форми власності з
відповідним утворенням приватних монополій або державних монополій,
підконтрольних приватним особам. Особливістю такого переходу є відсутність
ефективного власника, що знижує можливості для економічного розвитку
підприємств, а отже і ймовірність допущення конкуренції на відповідних ринках.
По-четверте,
успадкована від СРСР азійська модель співвідношення влади і багатства, коли
влада є ключовою для отримання багатства і його збереження. Процес первинного
накопичення і концентрації капіталу протягом 1991-2004 років характеризувався
тісним співробітництвом приватного сектора у особі кримінальних груп з
бюрократичним апаратом внаслідок чого була сформована низка олігархічних груп,
які традиційно включали як приватних економічних агентів, так і держслужбовців
різних рівнів, які піддавались впливу зазначених агентів. Крім
розширення контролю над загальнодержавними монополіями відбувалась регіональна
та секторальна монополізація, пов’язана з чітким розподілом окремих регіонів та
ринків у регіонах за групами впливу. Починаючи з 2005 р. і до 2013 р. олігархія і клани
набули достатньої влади у приватному секторі для конкурування з владою
бюрократії. Протягом цього періоду процес формування олігархічних груп і
монополізації влади у приватному секторі тривав, відобразившись у зміні
декількох поколінь впливових фінансово-промислових груп. Однак всі
фінансово-промислові групи традиційно прагнуть забезпечити представленість
своїх інтересів у владі шляхом лобіювання кар’єрного зростання зобов’язаних їм
держслужбовців у різних сферах державного управління, а також політиків у
різних політичних силах. Причому спостерігається тенденція до диверсифікації
представленості інтересів олігархічних груп шляхом проведення підконтрольних
політиків та бюрократів до різних політичних та бюрократичних структур
одночасно. Наявність вагомого адміністративного ресурсу залишається єдиною
гарантією збереження майнових прав для приватного сектора в Україні.
По-п’яте,
укріплення монополізації як основної стратегії отримання прибутку олігархічними
групами. На першому етапі концентрації капіталу це проявлялось у монополізації
окремих внутрішніх ринків, а також монополізації різних сфер зовнішньої
торгівлі. Тобто висока частка експорту товарів з низькою доданою вартістю у ВВП
в Україні свідчить не про конкурентні умови, створені торгівельною політикою, а
про наявність корупційних трансакцій у цій сфері. Фактично
конкурентоспроможність українського сировинного експорту є можливою завдяки
корупційній монополізації влади на внутрішніх ринках, що дозволяє утримувати
собівартість експортних товарів на конкурентному рівні. Починаючи з 2010 року, основним найбільш чітко
вираженим трендом розвитку української економіки є зростаюча монополізація
виробництва товарів і послуг та каналів їх реалізації, як в Україні, так і за
її межі [7]. Наразі в рамках олігархічних
груп загальнодержавні приватні монополії об’єднуються у єдині холдинги з
регіональними для створення замкненого циклу від виробництва/імпорту через
власні логістичні мережі до споживання промислового в рамках підконтрольних
виробництв, так і непідконтрольного промислового та роздрібного (приклади:
імпорт природного газу та його дистрибуція через мережу обл- та міськгазів,
концентрація виробництва у хімічній промисловості та виробництві титану [1; 2]; металургія,
енергетика та видобуток вугілля [1; 9], авіаперевезення та гірничорудна галузь
[1; 8]; трубний бізнес [8] тощо). Таким чином олігархічні групи створюють
можливості як для отримання монопольної ренти на внутрішньому ринку, так і для
отримання додаткових переваг для підконтрольного промислового виробництва на
зовнішніх ринках за рахунок зменшення собівартості внаслідок пільгових
внутрішньо групових цін на сировину та/чи трансакційні витрати. Підконтрольні
групам виробництва також найчастіше є монополістами на відповідних внутрішніх ринках,
що забезпечує додатковий прибуток групі. Монополізація як стратегія розвитку
бізнесу передбачає застосування корупційних трансакцій, оскільки існування
монополій на сьогодні є неможливим без згоди державної влади.
Отже
дослідження причинно-наслідкових зв’язків між показниками корупції та одними й
тими самими показниками конкуренції дає різні, часто протилежні, результати.
Причину таких розбіжностей полягає у недосконалості методів виявлення
причинно-наслідкових зв’язків та у різних вибірках країн, що використовуються
при емпіричних дослідженнях. Розбіжності, зумовлені різними вибірками країн,
пояснюються квадратичною залежністю між конкуренцією та корупцією, яка полягає
у підвищенні корупції при зростанні конкуренції до певного порогового значення
та у зниженні корупції при подальшому підвищенні конкуренції. Сучасна Україна
знаходиться на першому відрізку кривої, що описує таку залежність. Основними
рисами поєднання корупції та монополізації в Україні є: інституційний вакуум та
відсутність досвіду конкуренції на початку ринкових перетворень, історично
зумовлена монополізація та концентрація економіки, номенклатурно-кримінальна
приватизація як метод формування ринку, азійська модель співвідношення влади і
багатства, монополізація як основна стратегія отримання прибутку олігархічними
групами.
Список
літератури
1.
Віннічук Ю., Лямець С. Фірташ є власником усієї
хімії, але це не монополія. // epravda.com.ua. –2012 – http://www.epravda.com.ua/publications/2012/01/13/312752/.
2.
Иванова М. Убийственная концентрация // http://www.ukrrudprom.ua. – 2013 – http://ukrrudprom.ua/analytics/Ubiystvennaya_kontsentratsiya.html.
3.
Краснікова Л. І, Замрій Ю. О. Аналіз стану монополізму в Україні: економічний
підхід. // Магістеріум. Національний університет «Києво-Могилянська Академія».
– Вип. 18: Економічні студії/ НаУКМА; Заг. редкол.: В.С.Брюховецький та ін. –
К., 2005. – с. 41-50.
4.
Монополізація бізнесу в Україні за півтора року зросла на 30% -
експерт. // Державне
агентство України з управління державними корпоративними правами та майном. –
2011 – http://ppa.gov.ua/press_center/economic_news/25585/
5.
Погляд опозиції на олігархічну
економіку. // http://tyzhden.ua. –
2013 – http://tyzhden.ua/Economics/70573
6.
Сыч В. Некоторые итоги подсчета состояний 100 самых богатых украинцев.
// korrespondent.net. – 2012 – 28 ноября – http://blogs.korrespondent.net/journalists/blog/vitaliysych/a85625
7.
Україна.
Як розвиватиметься економіка протягом 2013-2014. // Інститут еволюційної
економіки. – 2012 – http://iee.org.ua/ua/prognoz/3528/
8.
Хозяин – барин. Экономика Украины переходит в руки узкого круга
бизнесменов. // korrespondent.net. – 2011 – http://korrespondent.net/business/1235610-korrespondent-hozyain-barin-ekonomika-ukrainy-perehodit-v-ruki-uzkogo-kruga-biznesmenov
9.
Энергосектор Украины захватывают олигархи. //
korrespondent.net. –
2012 – http://korrespondent.net/business/companies/1341302-dw-energosektor-ukrainy-zahvatyvayut-oligarhi
10.
Abdiweli A. M., Isse H. S. 2003. Determinants of Economic Corruption: A Cross-Country Comparison. // Cato Journal № 22(3). – 2003 –
р. 449-466.
11.
Ades A., Di Tella R. Competition and Corruption. // University of Oxford Applied
Economics Discussion Paper Series № 169. – 1995– 30 р.
12.
Ades, A., Di Tella R. National champions
and corruption: some unpleasant interventionist arithmetic. // The Economic Journal, № 107(443). – 1997 – Julу – p. 1023-1042.
13.
Ades, A., Di Tella R. Rents, competition,
and corruption. // American Economic Review № 89. –
1999 – р. 982–994.
14.
Ata A.Y., Arvas M. A. Determinants of Economic Corruption: a Cross-Country Data Analysis // International Journal of Business and Social Science № 2(13). – 2011 – July – р. 161-169
15.
Bonaglia F., Braga de Macedo J., Bussolo M. How Globalization Improves
Governance. // OECD Working Paper No. 181. –
2001 – November – 40 р.
16.
Broadman H. G., Recanatini F.
2002. Corruption and Policy: Back to the Roots. // Policy Reform №5. – 2002 –
р. 37-49.
17.
Broadman H. G., Recanatini F. 2000. Seed of Corruption: Do Market Institutions Matter? // The World Bank Policy Research Working Paper № 2368. – 2000 – 35 р.
18.
Brunetti A., Weder B. 2003. A Free Press is Bad News for Corruption. // Journal of Public Economics № 87. – 2003 – р.1801-1824.
19.
Chafuen A. A., Guzman E. Economic Freedom and Corruption // 2000 Index of Economic Freedom, Heritage
Foundation Press. – 2000 – p. 51-63.
20.
Clements B., Hugounenq R., Schwartz G. Government Subsidies: Concepts, International Trends and Reform
Options. // Journal of Economic Surveys № 13(2). – 1999 – р. 119-147.
21.
Eiras A. I. Ethics, Corruption,
and Economic Freedom. // Heritage Lectures № 813. – 2003 – December
9 – 6 p.
22.
Fisman R. J. Gatti R. Decentralization and Corruption: Evidence across Countries. // Journal of Public Economics № 83. – 2002 – р. 325-345.
23.
Frechette G. R. A Panel Data Analysis of the
Time-Varying Determinants of Corruption. // Centre Interuniversitaire de
Recherche en Analyse des Organisations, Serie Scientifique № 2006s-28. – 2006 – 30 р.
24.
Gerring J., Thacker S. Do neoliberal
policies deter political corruption? // International Organization № 59. – 2005 – р. 233–254.
25.
Giavazzi F., Tabellini G. Economic and Political Liberalizations. // Journal of Monetary Economics № 52. – 2005 – р. 1297–1330.
26.
Goel, R. K., Nelson M. A. Economic Freedom Versus Political
Freedom: Cross-Country Influences on Corruption. // Australian Economic Papers. – 2005 – June – p.121-133.
27.
Goldsmith A.A. Slapping the grasping hand: correlates of political
corruption in emerging markets. // American Journal of Economics and Sociology № 58(4). – 1999 –
р. 866–883.
28.
Graeff P. Mehlkop G. The Impacts of Economic Freedom on Corruption: Different Patterns for Rich and
Poor Countries. // European Journal of Political Economy №19. – 2003 – р. 605-620.
29.
Gurgur T., Shah A. Localization and Corruption: Panacea or Pandora’s
Box. // World Bank Policy Research
Working Paper №3486. – 2005 – 37 р.
30.
Henderson D.R. Power corrupts – editorial comment. // The Wall Street Journal. – 1999 – April, 19.
31.
Herzfeld Т., Weiss Ch. Corruption and legal
(in)effectiveness: an empirical investigation. //
European Journal of Political Economy № 19. – 2003 – р. 621–632.
32.
Kaufmann D., Wei S. J. Does ‘Grease Money’
Speed up the Wheels of Commerce. // IMF Working Paper №7093. – 1999 – 21 р.
33.
Knack S., Azfar O. Are larger countries really more corrupt? // The World Bank Policy Research Working Paper №2470. – 2000 – 29 р.
34.
Knack S., Azfar O. Trade Intensity, Country Size and Corruption. // Economics of Governance № 4. –2003 – р. 1-18.
35.
Kunicova J., Rose-Ackerman S. Electoral Rules and Constitutional Structures as Constraints on
Corruption. // British Journal of Political Science № 35 (4). – 2005 – р. 573-606.
36.
Laffont J. J., N’Guessan T. Competition and Corruption in an Agency Relationship. // Journal of Development Economics №60. – 1999 – р. 271-295.
37.
Lambsdorff J. Graf Causes and consequences of corruption: What do we know from a cross-section of countries? // International handbook on the economics of corruption / edited by Susan Rose-Ackerman. – 2006 – 616 р.
38.
Larrain B. F., Tavares J. 2007. Can Openness Deter Corruption? The Role of Foreign Direct Investment. // CEPR Discussion Papers № 6488. – 2007 – 34 р.
39.
Lederman D., Ozden C. 2005. Geopolitical interests and preferential access to
U.S. markets. // Policy Research Working Paper Series № 3531. – 2005 – 28 р.
40.
Leite C., Weidemann J. Does Mother Nature corrupt?
Natural resources, corruption, and economic growth. // International Monetary Fund Working Paper № 99/85. – 1999 – July – 33 р.
41.
Levine R., Renelt D. 1992. .A Sensitivity Analysis of Cross-Country
Growth Regressions. // American Economic Review № 82( 4). – 1992 – September – р. 942-63.
42.
McCuddy M.K., Dale F.C. Freedom and Ethics:
The Case of the Former Soviet Republics. // Review of Business Research № 1(1). – 2003 – р. 76-87.
43.
McCuddy M. K. Economic Freedoms and Public Corruption: A Global Analysis. //
ASBBS Annual Conference: Las Vegas, Proceedings № 17(1). –
2010 – February –p. 404-418.
44.
McCuddy M.K. Freedom and Ethics: A Global Analysis. // Proceedings of the 3rd Global Conference on Business
& Economics, Amsterdam, The Netherlands. – 2004 – р. 536-541.
45.
Neeman Z., Paserman M., Simhon A. Corruption and
openness. // The B.E.
Journal of Economic Analysis & Policy № 8(1) (Contributions), Article 50. – 2008 – 38 р.
46.
Ogus A. Corruption and Regulatory Structures. // Law & Policy №26. – 2004 –
р. 329–346.
47.
Paldam M. 2001. Corruption and Religion: Adding to the Economic Model. // Kyklos № 54. – 2001 – р. 383-414.
48.
Paldam M. The big pattern of corruption. Economics, culture and the
seesaw dynamics. // European Journal of Political
Economy № 18. –
2002 – р. 215–240.
49.
Park H. 2003. Determinants of Corruption: A Cross-National Analysis. // The Multinational Business Review № 11(2). – 2003 – р. 29-48.
50.
Persson T., Tabellini G., Trebbi F. Electoral Rules and Corruption. // Journal of the European Economic
Association №1(4). – 2003 – р. 958-989.
51.
Sachs, J-D & Warner, A-M, 1995. Natural Resource Abundance and Economic Growth. // Harvard Institute for International Development Papers № 517a. – 1997 – 50 р.
52.
Sandholtz W., Gray М. (2003), International integration and national
corruption. // International Organization № 57(4). – 2003 –
р. 761–800.
53.
Shen C., Williamson J. B. Corruption, Democracy, Economic
Freedom and State Strength. // International Journal of
Comparative Sociology № 46(4). – 2005 – p.327-345.
54.
Shleifer А, Vishny R.W. Corruption. // The Quarterly Journal of Economics № 108 (3) – 1993 – August – р. 599-617.
55.
Sung H.-E. Chu D. Does participation in the global economy reduce
political corruption? An empirical inquiry. // International Journal of Comparative Criminology № 3(2). – 2003 – р. 94–118.
56.
Suphachalasai S. Bureaucratic Corruption and Mass Media. // University
of Cambridge, Environmental Economy and Policy Research Discussion Paper № 05.2005. – 2005 – 32 р.
57.
Treisman D. The Causes of Corruption: A Cross-National Study. // Journal of Public Economics № 76. – 2000 – р. 399-457.
58.
Wei S.-J. Local Corruption and Global
Capital Flows. // Brookings Papers on Economic Activity № 2. – 2000 – р. 303-352.
59.
Wei S.-J. Natural openness and good government. // Harvard University CID Working Paper No. 61. – 2001 – 30 р.
Миленький Дмитро Сергійович, аспірант,
Науково-дослідний економічний інститут (НДЕІ)
Міністерства економічного розвитку і торгівлі України
Зарубіжний досвід стимулювання енергоощадності та пропозиції щодо його
застосування в Україні
Енергоощадність визначається як організаційна,
наукова, практична та інформаційна діяльність, що спрямована на раціональне та
економне використання енергії і енергетичних ресурсів у національному
господарстві. Результатом підвищення ефективності використання енергії є
економія енергоресурсів, а відповідно і зменшення витрат на їх придбання чи
видобуток, отже в енергоощадності повинні бути зацікавлені самі споживачі. Але
в силу тих чи інших факторів заходи з енергоощадності не впроваджуються, при
тому що середній термін окупності економічно доцільних проектів складає 5
років. Бар’єрами, що стримують активне впровадження енергоощадних технологій та
економне споживання енергоресурсів є правові, адміністративні, інституціональні
та фінансові, – а саме недостатня поінформованість споживачів та учасників
ринку щодо потенціалу економії та перевагах енергоощадного обладнання;
необхідність у більшому обсязі початкових інвестицій порівняно з менш
енергоощадним обладнанням; низька вартість деяких видів ПЕР для споживачів або
для певних груп споживачів (в т.ч. за рахунок перехресного субсидування);
рішення щодо вибору обладнання та технологій в деяких випадках приймаються не
безпосередньо споживачами (напр. проектними організаціями), відповідно інтереси
різних учасників ринку можуть не співпадати; обмеження щодо розпорядження своїм
бюджетом (напр. для державних установ та організацій); тощо. Через зазначені
бар’єри ринок сам не в змозі стимулювати перехід споживачів на енергоефективне
обладнання та зниження споживання ПЕР за рахунок енергоощадності та
раціонального споживання енергоресурсів в необхідних обсягах для забезпечення
сталого розвитку суспільства, енергетичної безпеки держави, економічного
розвитку та міжнародної конкурентоспроможності країни, зниження техногенного
навантаження на довкілля – відповідно виникає необхідність державного
стимулювання енергоощадності.
Подолання бар’єрів до енергоощадності можливо за
рахунок реалізації державної політики з енергоефективності, завдяки успішній
реалізації якої буде створено ефективно діючий ринковий механізм залучення
інвестицій в підвищення енергоефективності та енергоощадне споживання. [1]
Методи державного регулювання енергоощадністю за
формами впливу на суб’єктів ринку включають в себе як прямі, так і
опосередковані, і за способом реалізації можуть бути:
· правові – створення правового
поля для суб’єктів ринку шляхом прийняття законодавчих та нормативних актів;
· адміністративні – енергетичні
стандарти, сертифікація обладнання, ліцензування діяльності, екологічні норми,
ліміти, штрафи та санкції, цільові показники зниження споживання енергії,
енергетичний аудит, державні замовлення енергоефективного обладнання та послуг
з енергоефективності;
· економічні (фінансово-бюджетне
регулювання) – митні тарифи та податкові преференції, норми амортизації,
дотації, гранти, державні кредити та інвестиції, держані закупівлі, регулювання
цін на ПЕР, формування механізмів ціноутворення;
· неформальні – інформування та
переконання учасників ринку, виховання, роз’яснення та популяризація цілей і
завдань політики держави щодо енергоощадності.
Для кожного сектору та групи споживачів як правило
існує унікальний набір методів державного регулювання, а тому необхідною
складовою ефективної реалізації державної політики з енергоощадності є її фокус
на наступних напрямах (сферах застосування): [2]
1)
Міжгалузеві
заходи;
2)
Будівлі та
житлово-комунальне господарство;
3)
Побутові
прилади та обладнання;
4)
Освітлення;
5)
Транспорт;
6)
Промисловість;
7)
Сектор
енергетики (генерація, передача та розподіл енергії).
Міжгалузеві
заходи
Міжгалузеві заходи реалізуються на основі стратегії
енергоощадності національного рівня та галузевих стратегій, національного плану
дій з енергоефективності (розробляється в країнах ЄС). На думку більшості
експертів, не зважаючи на ефективність галузевого підходу, важливо мати
національну стратегію, оскільки вона підвищує статус енергоефективності та є
рушійною силою зміни стратегічної політики держави. В той же час, лише
національної стратегії не достатньо.
Важливою складовою управління процесом підвищення
енергоефективності в країнах Європейського Співтовариства є постійний
моніторинг та аналіз великої номенклатури індикаторів, що відображають характер
та динаміку змін у енергоспоживанні. В Україні моніторинг енергоефективності
здійснюється за значно меншою номенклатурою показників, при чому в таких сферах
як побутові прилади та обладнання, освітлення – моніторинг взагалі відсутній;
ефективність використання ПЕР транспортом та будівлями – недостатній рівень
деталізації показників або часткова деталізація. Доцільним є використання
відповідної методології МЕА чи Європейського Союзу щодо розширення номенклатури
показників та методів їх розрахунку для можливості більш точного визначення
величини та характеру змін в енергоспоживанні кожним сектором.
Будівлі та
житлово-комунальне господарство
Політика стимулювання енергоощадності стосовно
нових будівель реалізовується переважно через затвердження будівельних норм, що
зобов’язують використання енергоефективного обладнання та матеріалів при
будівництві. В Україні державні будівельні норми в питаннях енергоощадності не
такі суворі, як в країнах Європи, а тому навіть нові будинки що будуються в
Україні є менш енергоощадними, відсутні стимули підвищення енергоефективності в
існуючих будівлях. Стимулювання зменшення споживання ПЕР для існуючих будівель
може бути реалізоване шляхом надання пільгових кредитів (напр. у Франції –
надання кредитів за нульовою відсотковою ставкою) та грантів на поліпшення
енергоефективності житлових будинків та місцевої інфраструктури (напр. в 2009
р. в Німеччині бюджет відповідної програми складав 1,5 млрд. євро федеральних
коштів). [3]
Побутові
прилади та обладнання
Своє відображення політика підвищення
енергоефективності побутових приладів, та обладнання знайшла в енергетичному
маркуванні таких приладів – для країн ЄС це Директиви екологічного (Eco-Design) та
енергетичного маркування (Energy Labeling) обладнання та приладів.
Енергетичне маркування є обов’язковим і для певних видів побутового
електрообладнання, що продається на території України: холодильників,
морозильних камер, пральних та сушильних машин, посудомийних машин, духовок,
водонагрівачів та пристроїв для зберігання гарячої води, кондиціонерів повітря,
освітлювальних приладів. Екологічне маркування, що передбачає доведення до
відома користувачів обладнання інформації про вплив на навколишнє природне
середовище, що спричинене виробничими процесами, товарами або послугами, в
Україні не є обов’язковим (добровільне). Доцільним є подальше розроблення та
впровадження екологічних критеріїв, затвердження обов’язкового виконання
технічного регламенту екологічного маркування окремих видів обладнання,
зобов’язання виробників обладнання доводити до відома споживачів інформацію
стосовно найбільш енергоефективних режимах роботи такого обладнання (в
інструкції користувача).
Освітлення
Перехід на енергоощадне освітлення є складовою
політики енергоощадності багатьох країн, в тому числі Європейського
Співтовариства та країн-членів МЕА. Першочерговим завданням такої політики є
поступове припинення виробництва та продажу ламп розжарювання та заміну їх на
компактні флуоресцентні або світлодіодні лампи – таку політику проводять майже
всі країни-члени МЕА. Третина країн-членів МЕА включили показники
енергоефективності освітлення в будівельні норми.
Транспорт
Підвищення енергоефективності в транспортному
секторі вважається одним з найскладніших. Тим не менше, деякі країни мають
досвід успішної розробки та реалізації програм в даному секторі. Заходи
державного стимулювання енергоощадності можуть включати програми утилізації
старих автомобілів (Франція), програми заміни старих авто на нові більш
економічні та екологічно чистіші (Італія), державну підтримку національних
автовиробників щодо розробки транспортних що заощаджують паливо, таких як
електро- та гібридні автомобілі (Корея – державні асигнування в обсязі 1,8 млрд.
дол. компаніям Hyundai та Kia), податкові пільги при придбанні гібридних авто (Корея), тренінги з
технік керування, що дозволяють зменшити споживання палива транспортними
засобами. [3]
Промисловість
Державна політика стимулювання енергоощадності в
промисловості реалізовується шляхом субсидування та надання податкових пільг
підприємствам, що вводять у власний виробничий процес енергоефективне
обладнання та технології, фінансування енергоаудиту на малих та середніх
підприємствах, фінансування досліджень і розробок в галузі інноваційних
технологій енергоефективності, просвітництво щодо енергоменеджменту тощо.
Сектор
енергетики
Енергетичні компанії мають безпосередній контакт зі
споживачами, а тому в деяких країнах (в залежності від їх ролі на певному
ринку) їм відведена роль основного виконавчого органу з енергоощадності. Вплив
на підприємства сектору енергетики включає в себе комплекс заходів, що
складаються з програм заохочення популяризації енергоощадності, накладання на
енергетичні компанії певних зобов’язань.
Загальними світовими тенденціями є посилення вимог
щодо енергоефективності в будівельних нормах та в стандартах для
електротехнічного обладнання, державна підтримка науково-дослідних робіт з
розробки енергоощадних технологій та обладнання, пільгове оподаткування при
купівлі енергоощадного обладнання (як для промислових підприємств, так і для
домогосподарств). Державна політика стимулювання енергоощадності в Україні не
достатньо уваги приділяє енергоефективності в таких секторах, як будівлі та
житлово-комунальне господарство, освітлення, побутове електрообладнання,
освітлення, транспорт, а тому доцільним є подальша розробка та впровадження
ефективних механізмів впливу з урахуванням зарубіжного досвіду.
1.
Управление энергоэффективностью. Справочное руководство. Второе издание
/ Международное Энергетическое Агентство, 2011 – [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.iea.org/publications/freepublications/publication/ee_gov_hanbook_ru.pdf
2.
Energy Efficiency Policy Recommendations / International Energy Agency, 2008 – [Електронний ресурс].
3.
Implementing Energy Efficiency Policies. Are IEA member countries on track? / International Energy Agency, 2009 –
[Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.iea.org/publications/freepublications/publication/name,3842,en.html
[1]Через врахування в індексі економічної свободи індексу
свободи від корупції, який базується на індексі сприйняття корупції, для
оцінювання зв’язку між індексом економічної свободи та показниками корупції
складова корупції із загального індексу має вилучатись
[2]Припускається, що вища частка імпорту у ВВП свідчить про
нижчий рівень тарифних та нетарифних обмежень. Однак відношення імпорту та/або
експорту до ВВП не може адекватно відобразити ступінь конкурентного навантаження
на економічних агентів для великих країн, або ж країн з великим внутрішнім
ринком, оскільки нестача конкуренції на міжнародних ринках може компенсуватись
для них конкуренцією на внутрішніх ринках. Вища ж частка сировинного експорту у
ВВП може свідчити про підвищення ймовірності корупції. Саме тому більш
релевантним показником є природна відкритість.
[3]Зв'язок між
індексами домінування на ринку та антимонопольного законодавства, які є
показниками монополізації, та показниками корупції ймовірно є двостороннім,
оскільки монополія призводить до зростання корупції, а корупція спричиняє
підвищення монополізації.
Немає коментарів:
Дописати коментар